Юрій Волощак: «Запах трюму старих кораблів ні з чим не зрівнянний»
Все починалося з мандрів. З вертепу і мандрів…Це був 86-й, «чорні» дні перед Незалежністю. Коляда ще тоді була офіційно забороненою, тому колядували ми, здебільшого, на передмісті, а якщо у Львові, то тільки серед знайомих. Все, що наколядували взимку, те влітку і «проплавали» собі на байдарках. Власне, тоді й почалося наше бачення і усвідомлення України як цілісної, бо мандрували ми не лишень по Дністру. Їздили і на Случ, і на Оріль, і на Тясмин. Плавали в козацьких строях і під синьо-жовтим прапором, який ще не всюди бачили і знали. Усі ми були вже у 1988 році об`єднані спільною ідеєю козацтва, на яку згодом відгукнувся і сам час. Тобто товариство «Кіш» може вже відзначати свою двадцяту річницю. Чайку будували близько дев`яти місяців. Назва виникла сама собою, коли перші гармати стали на борт ще недошитого корпусу. Було це напередодні Покрови…Ми урочисто відсалютували і охрестили її «Пресвятою Покровою». На воду наша чайка стала вперше на озері в Глині Наварії. Ми тоді страшенно хвилювалися, як глибоко вона опуститься, оскільки тяжка ж – важить 10 тонн… Однак, враження склалося, що вона залишилася повністю над водою. Опустилась може на якихось 40 сантиметрів. Було це, щоправда, не зовсім так: над водою залишився борт висотою 1 метр, а його загальна висота – 175 сантиметрів. Тобто під водою опинились якраз ті 75 см.
Потім ми вчилися. Вчилися працювати на веслах, їх ми мали двадцять з одного борту, тобто сорок загалом. Вчилися ходити під вітрилом. Чайка виявилась надзвичайно легкою в керуванні, її переносило через озеро з краю в край, наче листочок. Ледве встигали підняти вітрило, як вже мусили його опускати… Тоді ми зрозуміли, що наша «Пресвята Покрова» - потужний засіб для великих мандрів.
Мармарис – райський куточок Туреччини.
Мармарис є одним із найпопулярніших туристичних і курортних центрів Туреччини. Це чудове містечко розташувалося на узбережжі мальовничої бухти, де гармонійно зливаються морський та гірський ландшафти. Туристи, обираючи Мармарис для проведення свого відпочинку, мають прекрасну нагоду, яку надає сама природа: скупатися одночасно у двох морях – Егейському та Середземному.
Підприємливі турецькі бізнесмени не залишили без уваги унікальний історією та географічним розташуванням куточок своєї землі і перетворили його в рай для охочих активного та екзотичного відпочинку.
Якщо ж ви вже відвідували Туреччину, однак у Мармарисі ще не бували, то слід вирушити у туристичну агенцію, придбати путівку і швиденько збиратися у мандри! Бо як кажуть самі турки, хто не відвідав Егейське узбережжя, то не бачив найпривабливіших «родзинок»Туреччини.
Перше знайомство з Мармарисом розпочинається в салоні автобуса, що прямує з міжнародного аеропорту Мілас. Через вікно можна побачити, як у підніжжі зелених гір розкинулося неймовірної краси містечко. Промені світла виблискують на небосхилі і, здається, начебто саме сонечко вітає тебе з приїздом. Голубооке море зачаровує своєю могутністю і спокоєм. Виникає бажання якомога швидше поринути у цей привабливий та дивовижний світ!
Всі дороги ведуть в Остріг
Ну, майже всі…
Перша згадка про Остріг датується 1100 роком, тобто зовсім нещодавно йому виповнилось 900! Якщо не вірите, то можете на дозвіллі погортати Іпатієвський літопис, там про це написали. Львову, як пригадуєте, «лишень» 750. Такий собі молодший братик - левчик. Первинні давньоруські укріплення на місці нинішнього Острога були вщент зруйновані монголами. І тільки згодом у ХІV столітті перший відомий історії князь Острозький – Данило відродив їх і значно укріпив.
Замок Острозьких, Нова вежа і замкова Богоявленська церква здавна тісняться на невеличкій території, оточеній ровом з півночі та заходу і природнім ровом зі сходу та півдня. Для топографічно прискіпливих додам, що на території приблизно 0,7 га і на висоті 20 метрів над рівнем моря, звідки відкривається чудовий краєвид на місто, на вже знайому нам Горинь і її притоку Вілію.
Вузька доріжка розрізає м`який газон і приводить вас до головного замкового входу. Тут ви зрозумієте всю особливість Вежі мурованої, як ще називають Острозький замок в старовинних документах. Це доволі рідкісний тип житлової споруди, яка одночасно слугувала оплотом своїм господарям – так званий замок донжон.
Вузькими кам`яними коридорами, освітленими тепер електричними смолоскипами, заходимо і водночас спускаємось на глибину. Здається, що екскурсія вже розпочалась, але ні. В кінці тунелю на вас чекатиме каса. І лишень звідси розпочинається замковий маршрут.
2008.jpg)
